Увесь світ визнав український феномен безкорисливої допомоги, коли сотні тисяч людей об’єднуються та власноруч роблять справжні дива. Наша наступна місія добра саме про такий феномен.
“По нашому дому йшов такий обстріл, що будинок аж стрибав. Скло полетіло, бетонні перекриття знесло, від батьківської хати сам скелет залишився,” – говорить мешканка центру для вимушених переселенців. Жінка з інвалідністю, має порушення зору та пересувається у кріслі колісному. Вона з чоловіком залишалися єдиними мешканцями чотириповерхового будинку, по якому цілодобово гатили російські військові. Та зрештою і їм довелося тікати.
Виїжджало стареньке подружжя під виття прильотів. Рятувальники виносили жінку на пледі, пригинаючись від звуків вибухів. Вона згадує ту евакуацію з болем: “Понесли мене у пледі під обстрілом, біжать навприсядки, а у мене ж ревматоїдний артрит, у мене шия не повертається, я кричала, бо мене не можна так, я ламаюсь, кричала не своїм голосом”.
Це лише одна з багатьох історій, які ми почули в осередку допомоги вимушеним переселенцям у Києві. Старі й малі, жінки та чоловіки, люди різного віку й досвіду, люди з інвалідністю та купою проблем. Цих людей поєднала спільна трагедія – війна та необхідність покинути рідні домівки. Вони тікали від обстрілів, пожеж, нищівних прильотів та насильства з боку російських військових.
Молодий хлопчина, мешканець центру, дуже емоційно каже про свою вимушену втечу з дому: “Бути біженцем для мене означає почати нове життя. Тяжко, дуже тяжко, особливо коли в тебе немає коштів, немає знайомих у чужому місці. А повернутися у свій рідний дім ти не можеш, бо там іде війна”.
Є нужденні, а є ті, хто стає відповіддю на потреби інших. Одним з тих, хто прийняв Божий заклик допомагати переселенцям, став Микола Корсун. Полковник запасу, ветеран збройних сил України, він нещодавно боронив нашу землю зі зброєю в руках. А зараз, так само міцно, тримає інший фронт. Разом з однодумцями Микола Іванович створив центр допомоги для тих, кого війна залишила без нічого.
“Через наш центр прийшли близько 50 людей, – згадує Микола Корсун. – Це був офіс, який обладнали під житлове приміщення. Завезли ліжка, постільну білизну, все необхідне для приготування їжі – холодильники, плити, посуд. Люди тікали від війни, ночували тут два-три дні, а потім їхали далі: чи на захід України, чи за кордон. Але деякі сім’ї залишилися тут досі”.
“Довгожителі” центру пристосовуються до нового життя. Хто може, вже працює. І всі з вдячністю говорять про турботу, яку зустріли тут з першого дня. “Дай, Боже, всім здоров’я. Ми дуже вдячні, бо ми залишилися без домівки, немає тепер куди нам повертатися”, – ледь стримує сльози жінка з інвалідністю.
“Мені дуже пощастило, що я зустрів Миколу, він мені допоміг, так би мовити, встати з колін на ноги та щось почати робити, через нього я повірив у те, що війна – це не кінець, треба жити далі. Бо коли я виїжджав з дому, у мене на той момент вже не було вікон у квартирі. А я кров’ю та потом заробляв на ті вікна”, – ділиться спогадами хлопець, який вже знайшов роботу та відновлює своє життя на новому місці.
На запитання “що його мотивує це робити” Микола Корсун каже просто й щиро: “Наш Господь піклується про нас, і ми знаємо, що біженці, переселенці, вдови та сироти – це для Господа особлива категорія людей. І коли ти допомагаєш таким людям, піклуєшся про них, щось для них робиш, ти це напряму робиш Господу”.
А ще Микола Іванович з особливим захопленням говорив про спільноту небайдужих людей, які стали відповіддю на потреби втікачів від війни. “Люди підключаються на добро, любов і піклування, – запевняє Микола Корсун. – Ми дійсно не шукаємо свого, ми тут нічого не заробляємо. Ми просто піклуємось про тих людей, які опинилися в таких скрутних життєвих обставинах. І для когось ця підтримка маленька, а для когось дуже велика”.
Микола Іванович з однодумцями вже зробили велику працю з допомоги переселенцям, проте було дещо, чого досі бракувало. Команда громадської організації “Ми можемо!” з’ясувала, про яку потребу йдеться, та вирішила долучитись і допомогти. Тепер у центрі є нова кухня – затишний осередок зі зручними меблями, символ гостинності та дому. Для когось це звичайний комфорт, якого навіть не помічаєш. А для цих людей – ще один доказ Божої любові. Прощаючись, Микола Корсун дуже влучно зауважив: “Знаєте, наше життя якраз складається з таких дрібниць. Коли ми помічаємо, що людина чогось потребує, й вона може тобі про це і не сказати, але коли ми робимо такі сюрпризи, то це напевно і є любов”.
“Місія добра” – це спільний проєкт ГО “Ми можемо!” та каналу TBN UA. Він задуманий з любов’ю до людей і створений завдяки Божій любові. Щоразу наша команда відчуває присутність Бога там, де є прояви милосердя. Тому ми запрошуємо вас долучитися до справ милосердя та стати для когось свідченням Божої любові!
Підтримати фінансово проєкт «Місія добра» можна за цим посиланням на сторінку Партнерство