На момент повномасштабного вторгнення Юрій Ковальчук був наставником християнського реабілітаційного центру та вважав себе досвідченим християнином, готовим до будь-яких випробувань. Але війна стала для хлопця екзаменом віри, який він провалив.
“На війні я опинився у ситуації, коли поруч немає таких самих християн, а неділя – це звичайний день війни як і всі інші. Я відчув різницю – коли ти постійно наче в духовній оболонці, та коли ти відокремлений від церкви й служіння”, – відверто говорить Юрій.
Зараз хлопець воює у складі 38 бригади у взводі ударних безпілотників. Має нагороди за свою хоробрість та звитягу. Проте, перемагаючи на полі бою, Юрій програв у битві духовній. “Легко залишатися добрим християнином, знаходячись у церкві, під молитвами, відчуваючи себе захищеним від гріха. Та як залишатися вірним Богу без звичного духовного життя у середовищі, де все проти святості?” – таке питання хлопець ставив сам собі, коли повною мірою відчув на собі тиск іншої реальності. Він зізнається, що під ворожими обстрілами навіть затяті атеїсти згадують Бога. Проте у рутині щоденного життя на війні є багато спокус і гріха, який важко оминути. “Прийшли сумніви, додалась відсутність постійної молитви, навколо тебе всі матюкаються, курять – усе це поступово віддаляло мене від Бога. Одна з перших ознак проблеми – бажання закурити. Хоча коли я прийшов до церкви, то одразу кинув палити, і це було для мене тоді такою перемогою, таким щастям”, – згадує Юрій.
Паління цигарок – то був лише початок падіння. Поступово хлопець увійшов під владу гріха. З ввічливого та вдячного перетворився на агресивного та злого, став більш нервовим і черствим всередині. У коротких відпустках додому дозволяв собі те, про що раніше навіть не думав, хоча ні радості, ні задоволення від гріха не відчував. Чому так сталося? У Юрія на це запитання категорична відповідь: “Можу сказати, що без церкви ти нічого не значиш. Легко розмірковувати, хто впав, хто не впав, сидячі у церкві під захистом благословень. А спробуйте ось тут! Я не кажу про вибухи, чи війну, я кажу про атмосферу, де немає цього всього: проповідей, служінь, спільних молитов. Коли не маєш духовного життя. Коли ти сам один, постійно у суперечках”.
Перебуваючи у такому надламаному духовному стані, Юрій запитував себе: як повернутися назад? Як знову отримати ту благодать, що наповнює любов’ю? Все сталося дивним чином і завдяки невпинним молитвам вірян і друзів Юрія. Він свідчить: “Церква мене вимолила. В якийсь момент прийшло розуміння – відмовитись від усього гріховного, і я так і зробив. Це не моя заслуга, я цього не планував. Мене просто знову осяйнуло. Я захотів покаятись”. Юрій став сам телефонувати диякону своєї церкви, поновив контакти з братами по вірі та головне – відновив духовне життя, яке стало помітним і для оточення.
Сьогодні Юрій Ковальчук знову на передовій, боронить нашу країну з вірою в перемогу та Того, Хто цю перемогу дає. Він впевнено покладає надію на Бога та має власний “рецепт” повернення до Господа: “Всі по-різному проходять важкі обставини та випробування у житті. Головне – не відвертатися від Бога. Він залишається разом з тобою у будь-яких скрутних обставинах. Як би ти не спотикався, ні відвертався, Бог постійно нагадуватиме тобі про Себе. Головне, щоб у потрібний момент у тебе вистачило сил простягнути руку назустріч Богу. І Він тебе витягне”.
“Сила молитви. Війна” – спільний проєкт ГО “Ми можемо!” та каналу TBN UA, який розповідає історії сучасних героїв і мотивує до свідомого духовного життя, в якому Живий Бог відіграє головну роль.