Текст інтерв’ю з Блаженнішим Святославом (Шевчуком), Главою Української Греко–Католицької Церкви
Ведучий (Віталій Стебенєв):
Нещодавно на зустрічі зі студентами та викладачами Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Ви сказали такі слова: що джерелом стійкості українського воїна є віра в Бога. Що є підставою для цих Ваших слів?
Блаженніший Святослав:
Наша спільна дорога — дорога віруючих людей України — сьогодні є справді ключем, джерелом надії. Надії на те, що Господь Бог подорожує разом із нами. І наша дорога є, перш за все, до Нього і, очевидно, до перемоги.
Фраза, про яку Ви згадували, я озвучив в контексті лекції, де я презентував результати опитування військових капеланів.
Сьогодні не є секретом, що український воїн дивує своєю стійкістю увесь світ. Один із капеланів військ НАТО говорив, що після феномену стійкості українського народу під час цієї війни Альянс переосмислює свою доктрину. Тому що не до кінця враховували мотивацію військовослужбовця виконувати бойове завдання. А наші військові капелани зробили справді дослідження, яке презентували головнокомандувачу сухопутних військ. Тобто звідки береться та здатність нашого воїна вистояти в тій боротьби. І дослідження наукове, за науковою методологію показало, що з усіх відповідей, що є джерелом вашої стійкості, звідки у вас та сила, наш воїн на перше місце поставив свою віру в Бога.
Але давайте прислухаємося, що означає сьогодні вірити в Бога на війні? Що означає віра в Бога під час повномасштабного вторгнення? Очевидно, ідеться не про якісь абстрактні ідеї, бо віра в ідеї не не додає сили. Очевидним є, те, що воїн про свою стійкість розповідав в контексті певного стосунку, спілкування, зокрема спілкування з Богом.
Джерело стійкості означає, що ми з вами звідкись черпаємо сили. І наші воїни нам свідчать, це є їхнє свідоцтво віри, що додають сили в бойових обставинах оті вміння, здатності наших солдат збудувати свій стосунок з живим Богом. Той, хто відчуває, що його життя має вічну вартість, є здатним віддати своє життя за щось, що є більш важливим, аніж дочасна якась вигода, комфорт, егоїстичні якісь потреби самозбереження і так далі. Тобто оцей цілковитий альтруїзм є плодом того, що український воїн вірить у воскресіння. Він вірить, що покликання, зокрема християнина, є покликанням до вічності, що навіть страждання і смерть ніколи не мають останнього слова в людському житті. І ми бачимо, що той солдат, той воїн, який молиться, який читає Священне Писання, який вміє завдяки своїй вірі в Бога лишитися людиною в нелюдських обставинах, той воїн здатний перемагати. Той воїн здатний вистояти.
Отож, віра в Бога є джерелом стійкості українського солдата.
Ведучий:
70% українців вважають себе християнами. Що говорить Біблія про те, як треба жити християнину?
Блаженніший Святослав:
Каже Христос: “Не кожен, хто каже Мені: “Господи, Господи”, увійде в Царство Небесне. Очевидно, що ті відсотки, які нам дає статистика, з одного боку можуть нас тішити, бо це означає, що українці є християнським народом. Але коли ми подивимося, що впливає на наші конкретні життєві рішення, як ми будуємо своє власне щоденне життя, як ми вибираємо. Тут не йдеться лише про політику, йдеться про мій особистий вибір, який я повинен щодня робити. Ну, ми бачимо, що не завжди ті, хто називають себе християнами, дають добре свідоцтво справді християнського життя.
Ми, християни, віримо в таїнство втілення, що Бог став людиною і Слово стало тілом і поселилося між нами, каже нам Іван євангелист у пролозі до свого Євангелія. Якщо ми справді в це віримо, означає, що ми маємо втілювати нашу віру в наше особисте життя. Тому наші вчинки, які ми чинимо, теж можуть бути одною із форм, видів сповіді моєї християнської віри. Якщо я в неділю ходжу до церкви чи на молитовні зібрання до якогось молитовного будинку, але вийшовши з храму, я живу як поганин, то ліпше би я мовчав і не претендував називати себе християнином. Отож, я би дуже хотів, щоби оті 70% українців, які себе назвали християнами, вони жили по-християнськи. Очевидно, що це є певний виклик, певне завдання. Але Боже Слово нас навчає, що замало є тільки слухати. Один із таких прикладів, які ми читаємо в апостольських посланнях, каже, що той, хто слухає Слово Боже, а не виконує його, подібний до людини, яка розглядає своє обличчя в дзеркалі. От глядить на себе, а тільки відійшов, вже й забув.
Отож, нам потрібно черпати сили зі слухання Божого Слова саме для того, щоб потім в конкретних життєвих обставинах жити по-християнськи. І ми маємо в історії Церкви дуже багато прикладів, бо якраз ті особи, яких ми називаємо мучениками і сповідниками віри, героями християнського життя, якраз вони нам дали приклад, що все те, про що чуємо у Євангелії, є можливе втілити в своєму житті. Євангеліє – Добра Новина. Боже Слово – це не є гарна ідея, це є запрошення дати можливість Богові діяти у твоєму житті. І тоді оцей боголюдський вимір християнського життя виявиться у нашому сьогоденні. Тому рецепт з одного боку простий, але з другого боку може бути і складним.
Ведучий:
Чи достатньо людині ходити в церкву? Чи є необхідністю читати Біблію щодня, пізнавати, що Господь говорить до кожної людини через Своє Слово? Які орієнтири Ви би дали для християн?
Блаженніший Святослав:
Слідкуючи за тим, як сьогодні свою християнську віру переживає українське суспільство, ми бачимо, що дуже часто українці не знають того Бога, в Якого вірують. І це є великою проблемою, тому що для того, щоби справді вести християнське життя, ми повинні спілкуватися з Богом кожного дня. Зазвичай спілкування з Богом ми називаємо молитвою. Але апостол Павло нам пригадує, що нам треба молитися безперестанно. То означає, якщо я прожив хоча би хвилину в сьогоднішньому дні, коли забув про Бога, то я ті хвилини не прожив як християнин. Отож, молитва є диханням душі, говорили отці церкви. А християнські мислителі казали: “Розкажи мені, як ти молишся. Я тобі скажу, яким ти є християнином.”
Ми чуємо, що часом кажуть: “А я маю Бога у своєму серці”. А тоді питаюся: “А ти з Ним спілкуєшся? А ти Його слухаєш? А що Він тобі сказав сьогодні?” І такого типу запитання часом ставлять цю людину в дуже незручне становище. Виглядає, що Бога в серці носимо, але на Нього жодної уваги не звертаємо і живемо так, якби Бог не існував.
Отож, спілкуватися з Богом у молитві є першою, я би сказав, необхідністю для того, щоб можна було бути християнином. І тому молитва має різні форми, різні способи. Наприклад, наша традиційна побожність українська нам каже, що ми нічого не повинні починати без молитви. Тоді навіть наша праця щоденна, якщо ми її починаємо з молитви, вона перетворюється на молитву. Наше служіння ближньому це один із видів нашого спілкування з Богом. Бо сказав Христос: “Те, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви Мені зробили”. Тому навіть соціальне служіння в християнському контексті це не є звичайна людська філантропія. Ні, це є релігійний акт поваги, пошани до Христа, Який присутній в постаті останнього, найслабшого, найбільш потребуючого.
Очевидно, не можна бути християнином, не читаючи Священного Писання. От в католицькій історії ми маємо такого подвижника і перекладача Біблії на латинську мову святого Єроніма з четвертого століття. Він дослівно сказав: “Хто не знає Святого Письма, не знає Ісуса Христа”. Отож, ми заохочуємо кожного дня читати Святе Письмо, кожного дня входити в особисте спілкування з Богом, відштовхуючись від Божого Слова.
Це такий дуже цікавий момент, коли я беру в руки Біблію, відкриваю її і момент читання перетворюється на момент спілкування з Богом. Тоді написаний текст перетворюється на живе Боже Слово. Тоді те, що я читаю, я переживаю як звернення живого Бога по відношенню до мене зараз, сьогодні. І те Боже Слово промовляє Господь, а я покликаний його почути. Каже апостол Павло, що «Віра є від слухання», але замало почути, потрібно ще на нього відповісти. Отож, це є правила молитви зі Священним Писанням – читати Святе Письмо, слухати і на нього відповідати. Якщо ми так будемо жити кожного дня, так будемо розпочинати наш день і так день завершувати, я думаю, що ми будемо дозрівати у Христі. Ми будемо тоді ставати кращими християнами. Тому ми заохочуємо кожного і кожну, хто називає себе християнином чи християнкою, спілкуватися з Богом, зростати у вірі, зокрема читаючи Боже Слово.
Ведучий:
Як людині зрозуміти, що їй потрібна віра в Бога, що це буде їй на добро?
Блаженніший Святослав:
Давайте відштовхнемося з досвіду, зокрема досвіду війни. Я думаю, у всіх нас є такі самі відчуття, що ми потрапили в жахливі обставини. Не ми їх вибирали, не ми цю війну вибирали, але нам потрібно навіть в тих обставинах лишитися собою. Ми питаємо себе, як нам бути християнами навіть в часи війни. І ось досвід, досвід християн не тільки минулого, але і сьогодення нам каже: “Дуже часто ми не можемо змінити обставини, в які ми потрапляємо, але ми можемо змінити наше відношення до
них”. До речі, ветерани багатьох воїн нам кажуть, що подолати цю травму, яку спричиняє війна, навіть перемогти в тих обставинах, в яких ми знаходимося, можна, міняючи відношення до тих обставин. Ось ми почали наші роздуми з того, що віра – це є стосунок. Так, це мій стосунок до Господа Бога. Але хочу я цього чи не хочу, я мушу
будувати стосунки з моїм жорстоким сьогоденням. Якщо ми будемо слухати Боже Слово і черпати цю Божу силу благодаті Духа Святого, яка на нас спливає в цей момент
спілкування з Богом, лише тоді ми станемо здатними адекватно відповісти на ці жорстокі виклики сьогодення, в яких ми сьогодні знаходимося.
І тому, очевидно, наша віра в Бога не так потрібна Богові, як найперше вона потрібна нам самим. Тому що кому потрібне дихання? Та не повітрю, а тій людині, тій живій істоті, яка дихає. Тому що завдяки диханню вона може жити. Це є підставою, правилом теж і духовного життя. Ось тому для того, щоби правильно будувати відношення до тих навіть трагедій війни, в яких ми переживаємо, давайте будемо вчитися в школі мудрості Божого Слова. А джерелом премудрості є наш Господь. Син Божий є втіленою Отцевою премудрістю, яка нам подається силою і діянням Святого Духа. Тому каже Христос: “Прийди і подивись”.
Ведучий:
Чи можна виклики війни, виклики цього часу зробити такими, які би працювали для нашого духовного зростання, щоби в цих викликах ми були переможцями?
Блаженніший Святослав:
Знову ж таки повернімося до досвіду. Досвід християн, досвід ветеранів воїн. Зокрема, можна послатися на Девіса Грейса, який якраз і говорить про досвід, як можна трагедію війни перетворити на капітал, на скарб. Будуючи правильні стосунки, правильні відношення до власної травми, до тих трагічних обставин, в яких я знаходжуся, моя власна травма може стати як моїм прокляттям, так і моїм скарбом. Ось і саме християни мають отой секрет, той ключик, тому що, можливість дивитися Божими очима навіть на мої страждання і мої особисті рани дає мені можливість перетворити їх на мій особистий скарб, мій особистий досвід.
Багато хто із людей, навіть наших співбратів говорили, що коли почалася повномасштабна війна, в багатьох в нас таке було відчуття, що той світ, в якому ми жили, в один момент зруйнувався. Багато хто каже, що тої України, яка існувала до 24 лютого 22-го року, уже більше немає. Але в той момент, коли от падають ракети і бомби, і в тебе відчуття, що твій світ валиться, багато людей питалося: “А де був Бог?”. В нас було відчуття втрати не тільки свого світу, який ми собі вибудували, може навіть у своїй власній уяві, а втрата контакту з тим Богом, в Якого ми віримо. Багато людей пережили такий період, такий момент відсутності Бога під час тих трагічних нових викликів, на які ми не очікували. Але що потім наступає, навіть в таких обставинах, коли я кричу: “Боже, де Ти є?”. Можливо, повторюю ті самі слова, які від мого імені Син Божий на хресті до Свого Отця промовив: “Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?” Цей голос, той крик за Богом не лунає в порожнечі. Той Господь Бог, Якого ми втратили, Він потім Себе об’являє, Він повертається. І ось я переконаний, що віруючі люди мають оці радари, ті детектори, які помагають віднайти Бога в нових обставинах. Як ми Його віднайдемо, ми віднайдемо сенс, зміст. Ми віднайдемо джерело, з якого можемо черпати сили для тої стійкості. Властиво, це є досвід віри наших воїнів, хто потрапляє на фронт, в окопи, потрапляє в таку ситуацію, яку він сам собі не моделював. А коли навіть там на межі життя і смерті віруючий воїн віднайшов Божу присутність, він знайшов силу, яка дає йому можливість перемагати.
Отож, не біймося того моменту втрати мого звичного способу спілкування з Богом. Тому що досвід віднайти новий контакт, новий спосіб спілкування з Богом стає капіталом. І тоді людина росте, міняється. Я заохочую шукати Бога в кожному новому дні. Ми в псалмах співаємо кожного дня: “Співайте Богові пісню нову. Співайте Йому в церкві преподобних”. Що означає кожного дня нову пісню співати? Ми ж по ідеї співаємо ті самі пісні, ті самі слова, навіть читаємо ті самі тексти біблійні. В новому дні, як ти шукаєш, молишся, кличеш Бога, та пісня, яку співаєш, той день, який живеш, буде новим і неповторним.
Ведучий:
Що Вам особисто допомагає проходити виклики в житті? Напевно, у Вас є свої виклики, керуючи такою великою церквою. Поділіться своїми секретами перемог в щоденному житті.
Блаженніший Святослав:
Думаю, що кожен із нас, особливо коли хтось на своїх плечах має відповідальність за інших, стикається з такою проблемою, що ти мусиш щохвилини приймати швидкі рішення. Бо коли, наприклад, керівник не приймає рішень, то є таке відчуття у підлеглих, що він не керує, тобто він не діє. І зокрема в обставинах надзвичайних, коли, наприклад, командир не керує своїм підрозділом, той підрозділ відчуває, що вони можуть програти, загинути, вони не відповідають адекватно на нові небезпеки. Що я тоді роблю, коли я маю швидко якісь рішення прийняти? Я намагаюся стати перед Боже обличчя, відкласти, можливо, не на день, два-три, як це було в мирний час. Мій попередник Блаженніший Любомир казав, що з якоюсь проблемою часом треба переспати, тобто дати собі час і завтра відповісти на складні запитання. В таких надзвичайних обставинах ми не всі маємо такий час, але я намагаюся справді перед будь-яким рішенням стати перед Божим обличчям і питати Його: “Боже, якою є Твоя воля? Зокрема, коли йдеться про Твою Церкву, Ти є Главою Церкви. Ти керуєш нами як Твоїм тілом. Покажи нам Твою волю”. Ви знаєте, мій досвід є такий, що після такого стояння перед Божим обличчям все виглядає по-іншому. Коли ти потім виходиш в іншу кімнату і маєш дати відповідь, тобі та людина виглядає іншою. Її слова звучать в твоїх вухах трошки по-іншому, ніж тоді, коли ти ось мусив сам без молитви до Господа Бога прийняти якесь рішення. Тому я всіх заохочую не робити поспішних, незрілих рішень. Знову ж таки, перед тим, як вам потрібно зробити якийсь вибір або підписати якийсь документ чи виголосити проповідь, спитайте в Господа Бога, що Він про це думає. Порадьтеся з Ним, шукайте Його волі, а Він вам потім відповість. Часом Господь Бог відповідає в такий спосіб, що ти ніколи навіть не міг очікувати з того боку відповіді на це питання. Той Бог, в Якого ми віримо, Він не є німим Богом. Він є Богом, Який має Слово. Словом Божим є Син Божий. І Господь Бог промовляє: “Дайте Йому можливість це зробити. І тоді ваші думки, ваші життєві горизонти, вони будуть по-іншому виглядати у Божому світлі.
Ведучий:
Багато помилок можна було би запобігти, якщо б ми зверталися до Бога, шукали відповіді від Нього. Але як узгоджувати свої бажання з волею Божою?
Блаженніший Святослав:
Тут я нічого нового не скажу. Це є такий досвід церкви. Дуже важливо відчувати себе частиною спільноти, а не її духовним індивідуалістом. І ніколи не думати, що я все знаю і це я вирішую. Ні. Тому завжди мудро є питати поради, навіть просто мати можливість разом думати. Ось ми тоді можемо переживати те, що колись древні греки назвали маєвтикою, тобто народжувати. Тоді ті думки, ті рішення в такому діалозі, діалозі із церковною спільнотою чи з духовно зрілими людьми, які мають авторитет в спільноті, тоді це допомагає ті рішення узгоджувати з Божою волею. Господь Бог говорить через обставини, але говорить через Свою Церкву. І тому дуже важливо є прислухатися до тої спільноти. Часом ми не маємо можливості мати ширших консультацій з якоюсь групою людей. Тому дуже важливо мати духовного порадника. В нашій традиції це є духовний отець, до якого я приходжу на духовну пораду чи навіть приходжу каятися в моїх гріхах, який знає мене, мою душу знає. Ось і тоді в такому діалозі справді можна краще зрозуміти, якою є Божа воля, бо можна ширше побачити певні речі, певні обставини. Але в будь-якому випадку треба перед якимось рішенням, шукаючи Божої волі, з Богом спілкуватися. Тобто Його запитати в першу чергу в молитві. І Він відповість.
Ось такі звичайні правила, які, думаю, всі християнські церкви і спільноти застосовують. Часом ми це називаємо розрізнення духів – discernment. От як зрозуміти, чи це є Божа воля, чи це якась спокуса, або страх мені навіює, або пресинг якихось обставин? І той простір свободи і Божого духа тоді нам є абсолютно потрібний, щоби зрозуміти, якою є Божа воля по відношенню до нас чи до іншої особи.
Ведучий:
В Біблії ми читаємо слова Апостола Павла, що важливо проповідуючи Євангеліє іншим людям, самому не стати негідним. Як би Ви прокоментували це місце з Біблії?
Блаженніший Святослав:
Думаю, дуже важливо для здорового, справжнього духовного, християнського життя бути свідомим власної гріховності. Коли справді хтось стоїть перед Божим обличчям в молитві, перше, що він відчуває у світлі благодаті Духа Святого, це те, що я є грішник. Ми це бачимо в Писанні багато раз, коли апостол Петро під час чудесної молитви розуміє, що в його човні знаходиться Христос, перші свої слова каже: “Господи, відійди від мене, бо я грішний чоловік”. Якщо хтось потрапляє в ілюзію, що це я навертаю цілий світ, це вже є велика небезпека, тому що людське серце навернути може тільки Господь Бог, а ми є лише посередниками. Ми завжди є тими крихкими глиняними посудинами, як каже апостол Павло, в яких Господь Бог за Своєю дивною волею і милосердям вкладає Свій скарб. Каже Павло: “Ми носимо той скарб в глиняних посудинах”. Тому найперше потрібно бути свідомим своєї власної гріховності і немічності. В нашій духовній традиції перед тим, ніж що-небудь у Бога випросити, наприклад, ти готуєшся до якоїсь місії, є необхідними молитва і піст. Це такі дві, я би сказав, духовні практики, які помагають тобі каятися, навертатися до Господа Бога. І ось ті слова, які Ви згадали, належать апостолу Павлові. Каже: “Щоб ти іншим проповідуючи сам не став негідним”. Бо люди дуже бачать, чи ти живеш відповідно до того, що говориш. Сьогодні люди більше потребують свідків, аніж гарних проповідників, бо гарно говорити вміють всі. Я пригадую свій перший досвід проповідування, коли я, молодий семінарист, мусив проповідувати до селян в одному гірському селі. Я зрозумів, що в певний момент ніхто не слухає, що я говорю, а всі дивляться на мене: “А ким я є? Хто ти такий, хлопчино, що ти до нас прийшов говорити?”. Тому ось найкращою проповіддю є твоє власне особисте життя.
Ведучий:
Як зберегти правильний баланс для християнина, коли навколо війна, важкі обставини, але є бажання виховувати дітей, жити повноцінним людським життям? Коли згадуєш учнів Христа, вони взагалі не думали про земне та готові були померти заради Христа. Як поєднати християнське життя заради Господа і життя заради своїх близьких?
Блаженніший Святослав:
Думаю, що найголовніше не втікати від дійсності. Ми дуже часто маємо таку спокусу, коли дійсність є жорстока, втікати від неї. І тоді може бути плодом такої втечі дуже хвороблива, нездорова релігійність. В нашій духовній традиції це називається духовною фантазією. Для того, щоби вести здорове духовне життя, потрібно виходити на зустріч до тої дійсності, бо для нас, християн, дійсністю з великої букви є Господь. Навіть в тих жорстоких, страшних обставинах Він є присутній. Не біймося до Нього вийти. Очевидно, нам треба мріяти. Нехай війна не краде в нас здатності мріяти. Чому? Бо це є здатність навіть серед трагедії думати про добро, планувати добре. Значить і тоді ми можемо мріяти про щось добре, але в жодному випадку не втікати від дійсності. Чому? Ми віримо, що коли ми виходимо на зустріч до дійсності, ми є не самі. В тій дорозі, навіть до страждання, до Христа, Ісус нас завжди випереджує. Він завжди йде попереду. Апостоли не мали жодного поняття, куди та дорога проповіді їх заведе. Думаю, Петро ніколи собі не уявляв, що він як галилейський рибак буде проповідувати в Римі, розумієте? І там загине мученицькою смертю в амфітеатрі Нерона. Я думаю, що такого йому навіть на гадку ніколи не спадало. Але тим не менше все, що з ним сталося, було виявом Божої сили у ньому. Апостол Павло міг сказати: “Вже не я живу, але Христос живе в мені”. Але він це міг сказати лише тоді, коли він вийшов назустріч до ворожої, жорстокої, супротивної дійсності і відчув у собі силу Божої благодаті. Тому не втікайте від дійсності, але з іншого боку, нехай війна не вкраде в нас здатності мріяти. І Господь Бог допоможе, що наші мрії, які ми в молитві Йому представимо, стануть тою ж дійсністю, про яку ми сьогодні говоримо.
Ведучий:
Україна в ці дні святкує Великдень. Найсвітліше свято, воскресіння Христа, перемога життя над смертю. Ваші побажання українцям.
Блаженніший Святослав:
В контексті найбільшого християнського свята найперше дозвольте мені всіх вас привітати. Але християнський привіт із Великоднем не є лише етикетом поведінки. Християнський привіт означає передавання сили воскреслого Спасителя. Змістом проповіді апостолів були слова “Христос воскрес”. А той, хто приймав цю силу воскреслого, відповідав: “Воістину воскрес!”. Тому каже апостол: “Якщо Христос не воскрес, марна ваша віра”. А ми усі є християнами, незалежно від конфесії, через те, що ми віримо у воскресіння. Тому хочу побажати, щоби воскреслий Христос завітав до кожної вашої домівки, навіть крізь зачинені двері, так як Він прийшов в день Свого воскресіння до Своїх апостолів. Нехай сила воскреслого Христа нас навчить, що смерть не має над нами більше влади. “Смерти, смерти, де твоє жало, де твоя, аде, перемога?”, – каже нам сьогодні апостол. Я хочу вам побажати, щоби сила воскреслого Христа, яка пульсує в тілі віруючих людей, в тілі Христової Церкви, була джерелом нашої радості. Бо Пасха – це є одне із найбільш радісних свят Христової Церкви і віруючого людства. І тому сьогодні проголошую вам: Христос воскрес, а всі разом на це проголошення скажімо: “Воістину воскрес»!
Дивіться повне інтервʼю з Блаженнішим Святославом (Шевчуком) за посиланням: