Розвідгрупа Дмитра Попова вела роту на позиції для подальшого штурму. Проте шлях до потрібної точки виявився пекельним. Росіяни прицільно обстрілювали українських бійців з усіх можливих видів зброї. Дмитро згадує: “Усю ніч я лежав в одному положенні, щоб дрон “думав”, що я вже труп. Лежу й постійно молюсь. Чую, що ось летить снаряд, і це вже точно по мені. Він падає і не спрацьовує”. Під тим ворожим вогнем було знищено майже усю штурмову групу. Окрім двох розвідників. Вони теж мали загинути, але дивом вижили. Мало того, вони двох залишилися тримати позицію проти численного ворога, який невблаганно наближався.
Дмитро Попов із позивним “Пастор” від початку повномасштабної фази війни добровольцем пішов захищати країну й став розвідником. У мирному житті хлопець був менеджером з продажів і молодіжним лідером християнської церкви. За свою військову звитягу Дмитро отримав нагороду від Президента України. Він має два ордени за мужність – 2 та 3 ступенів.
Залишившись самі на позиції, Дмитро разом із побратимом створили видимість, що їх там більше, ніж двоє, та відбили атаку росіян. Згодом прийшло підкріплення та розвідники повернулися із завдання неушкодженими. Це був лише перший випадок чудес, які й надалі супроводжували Дмитра у його службі.
“У нас так заведено, що я головний камікадзе у взводі, – сміється хлопець, – якщо зі мною підеш на завдання, по любому потрапиш у якусь халепу. При цьому ми завжди з тих халеп виходимо живими, ще й з посмішками на обличчях. Це тільки Бог! Сам по собі я не сміливець, це Він робить мене холоднокровним. Саме тому, що зі мною Бог, я йду й роблю те, що маю робити. Поки я молюся, зі мною нічого не може статися”.
Війна спонукала Дмитра міцніше триматися Бога, проте не зробила його жорстоким. Хлопцю вдається залишатися терпимим навіть до ворогів, тож він намагається спершу полонити противника. Одним з таких полонених був сомалійський найманець. Темношкірий вояка здався без бою, бо навіть не мав при собі зброї. Він і не збирався вбивати, тож віддав свій боєкомплект ще перед виходом на позицію. На запитання Дмитра “навіщо пішов у російську армію” сомалієць відповів “заради грошей”. Розвідник спілкувався з багатьма полоненими росіянами й стверджує, що ними рухає брехлива пропаганда. Проте Дмитро зауважує, що серед полонених не зустрічав жодного, хто б розкаявся за вчинене, бо вони впевнені у своїй правоті.
В одному з ближніх боїв Дмитра було поранено. Проте це не похитнуло його віру в Бога. “Моя віра в умовах війни лише зростає. Божий план завжди кращий за наш. Його бачення більш перспективне. Віруюча людина, навіть якщо загине, потрапляє до раю. Навіщо тоді турбуватися? Я просто якісно роблю свою роботу для Бога. Я зупиняю зло”.
Наостанок Дмитро побажав всім українцям віри й миру, щоб перемога прийшла несподівано, наче диво, і тоді всі скажуть – це точно Бог!
Розповідати про чудеса на війни та відкривати сучасних героїв, які проходять випробування з вірою у Бога – одне із завдань проєкту “Сила молитви. Війна”, над яким працює ГО “Ми можемо!” спільно з каналом TBN UA. І свідчення розвідника з позивним “Пастор” – це ще одна героїчна сторінка новітньої історії України.