“Капелан – це унікальна людина, яка допомагає військовим залишатися людьми в нелюдських умовах, і девіз капелана – бути поруч” (Лариса Когут, капелан Української Євангельської Церкви).
10-11 жовтня 2024 відбувся Міжнародний міжконфесійний капеланський форум ”Об’єднані в служінні”, що проходив за ініціативи Ради Євангельських Протестантських Церков України. Медійний проєкт ГО “Ми можемо!” канал TBN UA висвітлював цю подію та на власні очі побачив тих, хто майже щодня ризикує життям на фронті, озброєні лише Словом Божим і Божим покликом. Про це дуже влучно висловився Андрій Мартинов, пастор церкви та капелан: “Капелани – це духовні воїни. За кожною фізичною війною стоять духовні сили. Бог чітко каже, що наша боротьба не проти крові й плоті, а проти духів злоби піднебесної. Тому капелани – це ті люди, які чинять опір і дають відсіч саме духам зла”.
Звідки почалася традиція капеланства? Про таких людей було відомо ще за часів Володимира Мономаха. У далекому 1111 році він заручився допомогою священників, аби ті прославляли Бога на полі бою проти половців. І це допомогло розбити ворога вщент. За часів Запорізької Січі духівники супроводжували козаків у сухопутних походах і зводили храми для богослужінь. Ці традиції продовжуються аж до сьогодні. “Священники й пастори присутні в наших збройних силах від початку незалежності України, – розповів Олексій Терещук, начальник служби військового капеланства ЗСУ. – В сучасних збройних силах капеланство активно почало розвиватися з 2014, з вторгнення росії. А 2022 став початком професіоналізації такої діяльності як військовий капелан. Капелани одягли “піксель”, отримали військові звання й стали офіцерами”.
Закон про військове капеланство ухвалили ще у 2021 році. Відтоді капелани мають статус військовослужбовців і так само як і інші солдати складають військову присягу на вірність українському народові. Проте військові капелани не беруть до рук зброї, їхня місія у тому, щоб забезпечити насамперед духовні потреби бійців. “Присутність капелана у суспільстві – це духовна частина. Її не можна вилучити. Думаю, як тіло мертве без духа, так буде суспільство без капеланів, як, до речі, і без Церкви”, – зауважив Вʼячеслав Когут, директор департаменту соціального служіння УЦХВЄ.
“Президент України Володимир Зеленський не раз говорить з вдячністю про українських військових капеланів. Цим засвідчуючи, що держава починає усвідомлювати важливість капеланського служіння для загального добробуту військовослужбовців і нашого народу”, – підкреслив Юрій Кулакевич, пастор, виконавчий секретар Ради Євангельських Протестантських Церков України.
Капелани контролюють моральний стан військовослужбовців і підтримують їхні сім’ї, проводять богослужіння та налаштовують бійців перед боєм. Фактично здійснюють духовний супровід людини, яка опинилась у надважких обставинах і щодня ризикує життям. Близькість смерті спонукає бійців шукати вищих сенсів, і капелани є тими, хто веде до розуміння Бога і вічності з Ним. Саме про це говорить Василь Поворознюк, старший капелан ВСЦ ЄХБ: “В армії під час бойових дій, коли людина дивиться в очі смерті кожен день, постають питання, які в цивільному житті не виникають. І капелани можуть дати відповідь на ці запитання та налаштувати душу, адже перемога залежить не тільки від якісної зброї, а й від стану духу”.
Олександр Чоков, священник-капелан, який пережив російський полон, підкреслює важливість присутності капеланів на фронті не тільки як духовних наставників: “Капелан також стикається в польових умовах з фізичним навантаженням. Щось треба копати, готувати їжу, будувати бліндаж тощо. Таким чином я, капелан, зʼєднуюсь з військовим, стаю з ним пліч-о-пліч, щоб підтримати”.
Військовий капелан часто опиняється під такою самою загрозою як і солдат. Місія капелана – бути поруч, тому капелан найчастіше знаходиться з бійцями під час виконання бойових завдань, дуже близько до лінії бойового зіткнення. Це додає певних ризиків для життя й здоровʼя капелана. Вадим Гейко, капелан-доброволець і волонтер, який зі своєю командою часто досягає найважчих гарячих точок фронту, ділиться: “Є підрозділи в армії, які не йдуть у бій без молитви капелана. Хлопці, наприклад, які на позиціях і не можуть вийти, але вони потребують служіння. Ми йдемо до них, і це вже наш ризик. У мене особисто стріляли близько десяти раз. Траплялись міна на дорогах, накривало артилерією. Але те, що потім відбувалось на служіннях, які ми проводили фактично в окопах, переважує всі ці ризики. Ми розуміли, навіть, якби ми загинули, це було того варто”.
Капеланство має на меті нести Божі заповіді та світло Божої любові у жорстоку атмосферу війни. Тому, попри всі ризики та складність такого служіння, до нього приєднуються й жінки-капелани. “Жінка-капелан – це, з одного боку, виняток з правила, а з іншого – яскравий доказ, що країна воює. І коли країна воює, тоді всі ми мобілізуємося”, – говорить капелан ЗСУ, лейтенант Олександра Андріяшина. До війни вона була вчителькою, працювала з дітьми, згодом займалась волонтерством. А коли побачила гостру нестачу капеланів у війську, стала офіцером капеланської служби ЗСУ, однією з трьох жінок у цій службі. Олександра розповіла про тих українських дівчат, які пішли воювати та яким вона служить духовною підтримкою на фронті: “Дівчата взули берці, тому що не вистачає людей, не вистачає захисників. Деякі пішли, тому що у них загинув чоловік або син. По-різному буває. Мені хочеться їх підтримувати, тому що, так, їм важко, вони беруть на себе тягар, який ми або одна з одною розділимо, щоб він був трошки легший, або тільки Господь може допомогти тим нашим жінкам”.
Місія капеланства – це підтримка та турбота не лише на фронті. Як на нулі, так і поза ним капелани ведуть потужну пасторську діяльність у прифронтовій зоні, працюють з пораненими, служать сімʼям загиблих воїнів, шукають і доставляють гуманітарну допомогу у важкодоступні для інших волонтерів місця. Проте найважчий обовʼязок капелана – супроводжувати загиблих героїв в останню путь. “Це ціна нашої свободи. А наш обов’язок як капеланів, аби ми були впевнені, що вони всі були з Богом”, – говорить Вадим Гейко. “Втрат багато, – додає Олександра Андріяшина, – тому так важлива й цінна ретельна молитва та особиста віра в те, що Бог чує, що Бог помагає, підтримує та захищає”.
Міжнародний міжконфесійний капеланський форум «Обʼєднані в служінні» зібрав велику кількість капеланів, волонтерів, керівників капеланських служінь різних церков та об’єднань, а також представників міжнародних організацій. Аго Лілеорг, пастор і начальник капеланської служби сил оборони Естонії, підтримує Україну ще з самого початку війни: “Естонія допомагала Україні навіть до повномасштабного вторгнення росії, і я тут, щоб сказати – ви не одні, ми вас підтримуємо. Бог сказав Ісусу Навину: “Будь завжди хоробрим і ніколи не здавайся”. І я хочу вас підбадьорити – не здавайтесь, перемога ваша”.
Ці два насичених дні форуму у плідному спілкуванні та молитвах довели, що християни – це потужна сила та важлива частина у духовному протистоянні злу. А Бог завжди поруч з тими, хто покладається на Нього. З подякою до капеланів звернувся старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок: “Щиро дякую, що ви відгукнулися на це покликання від Господа й звершуєте своє служіння віддано, патріотично, відповідально, із глибоким християнським серцем”.
Служителі та капелани згуртувались, щоб показати – сила не лише в зброї, а й в єдності. Перемога можлива там, де сила духу сходиться з силою віри в Бога. Де вічні цінності з філософських категорій перетворюються у реальні дії. Де любов до ближнього стає рушійною силою у щоденних подвигах українських військових. І цю Божу любов у пекло війни несуть їхні духовні побратими – капелани.