“Одного дня перед нами постане вибір – тікати від страхів чи піти їм назустріч”.
Ми проходимо важкі часи, які не обирали. Різного роду випробування, страхи та сумніви тиснуть на нас, наче намагаються намацати слабке місце та вдарити ще сильніше. У нашій владі залишається лише те, з яким серцем ми справляємось з викликами.
Потрясіння, через які ми проходимо, можна порівняти із краштестами, що їх проводять, наприклад, над автомобілями. Коли машина вже готова й вирішується питання про її серійний випуск, цей автомобіль розбивають об стіну. Для чого? Щоб виявити слабкі місця у конструкції та посилити їх. Так само й ми щодня стикаємось з певними “краштестами”, мета яких – виявити наші недосконалість і незрілість. Зрештою, перевірити нашу віру на міцність. Як гідно пройти цю перевірку? Відповіді надав постійний спікер каналу TBN UA єпископ Микола Савчук.
Перший “краштест”для віри – це сумніви. Дуже сильний приклад такого духовного тесту ми знаходимо в Євангелії. Одного разу Христос наказав учням переправитися з одного боку Галілейського моря на інший, а Сам прийшов по воді. Тоді Петро сказав: “Господи, якщо це Ти, то повели мені йти по воді”. Часто ми засуджуємо Апостола Петра за те, що він почав тонути. Пішовши по воді, у якийсь момент він почав дивитися на вітер і хвилі, та його потягнуло донизу. Але Петро виявився взагалі єдиним, хто наважився на це. Єдиним, хто спробував. І зрештою Ісус Христос, витягнувши Петра з води, звернувся до всіх інших апостолів: “Чому ви такі лякливі? Петро, а ти чому засумнівався?”. Часто ці слова сприймаються як певного роду засудження. Чому ти засумнівався? Це наче докір. Але якщо це не докір, не засудження апостола Петра, а спосіб натякнути йому – розібратися з причинами своїх сумнівів?
Кожний сумнів – це шанс зміцнити свою віру. Докопатися до суті, до першопричини – чому ж ми захиталися, а потім, виявивши ці слабкі місця, зробити нашу віру сильнішою. Будьмо чесними. Практично кожен з нас на якомусь етапі життя стикається з сумнівами. Просто хтось із цими сумнівами біжить до Бога й розбирається з ними, а хтось починає прислухатися до інших голосів і починає відступати від Господа. Вибір стоїть перед кожним з нас, коли ми зустрічаємося із подібного роду роздоріжжям. Я сумніваюся, тепер мені піддатися цим сумнівам, чи докладати зусиль, наближаючись до Бога?
Другий “краштест” – це спокуса. Приклад – розмова Петра з Ісусом, коли Христос каже: ви відречетесь від Мене. А Петро запевняє Його: я ніколи. Петро був самовпевненим. І в його життя прийшов краштест спокуси: випробування його стійкості та вірності. Що показало це випробування? Воно показало слабкості в апостолі. Згодом він розібрався з цими слабкостями й став тим, про кого ми читаємо в Біблії. Але спочатку Ісус молився про Петра. Він казав: “Сатана просив сіяти вас як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб коли ти навернешся, ти навернув і своїх братів”. Ісус не ставив під сумнів те, що Петро, впавши, залишиться в тому ж стані. Це сатана завжди дивиться на нас з позиції, що ми можемо впасти, що ми можемо виявитися половою, а не пшеницею. Сатана в нас не вірить. Господь продовжує в нас вірити.
Тож коли ми стикаємося зі спокусою, пам’ятаймо, чого очікує сатана й чого очікує Ісус. Диявол сподівається, що ти, впавши, так і залишишся лежати. А Господь Ісус ще до того, як ти впав, уже вірить, що ти підіймешся. У Нього є для тебе кращий план, у Нього є для тебе майбутнє та перспектива. Тож, спокуса – це шанс розібратися з тим, що веде до падіння, і надалі поставити певні запобіжники та перемагати цю спокусу, інколи навіть зустрівшись із нею знову і знову.
І третій, можливо найважчий, “краштест” для нашої віри – це страх. Сьогодні ми живемо в ситуації, коли нам доводиться рятувати своє життя, робити вчинки, які з нашого боку здаються цілком логічними та мудрими, адже наша безпека й безпека нашої родини – це безперечна цінність. Але разом із тим в кожного християнина рано чи пізно буде момент, коли ми побачимо, що Ісус іде на зустріч нашим страхам. Одного дня перед нами постане вибір – тікати від страхів чи піти їм назустріч.
Інколи страх сигналить про те, що нам потрібно розвернутися та йти у протилежний бік, щоб зберегти себе та уникнути проблеми. Біблія каже, що мудра людина заздалегідь бачить біду й укривається. Але інколи Ісус буде йти у напрямку наших страхів. Тоді перед нами постане питання. Хто для нас важливіший? Наш страх і, можливо, наша безпека, чи воля Божа, яку Він передбачив для нас? Вибір дуже непростий. Він дуже персональний. Але колись одного разу ти вже поглянув в очі своєму поклику, своїй долі й сказав: “Не моя воля, а Твоя хай буде”. В будь-якому разі жоден з нас не має бути рабом страху. Один чоловік якось зазначив: віра – це страх, який помолився. Тож сьогодні, коли ми долаємо різного роду переживання, це всього лише краштести, які показують слабкі місця нашої віри, щоб потім ми могли її укріпити.
Медійний проєкт ГО “Ми можемо!” канал TBN UA підносить актуальні питання, які турбують українське суспільство. Разом із провідними духовними лідерами та спікерами ми шукаємо відповіді й знаходимо їх у вічних істинах. Жодні сумніви, спокуси та страх не здолають тих, хто вірить всупереч обставинам, безпідставно сподівається, продовжує любити попри тиск зла.