Як капелан Вадим Гейко та його команда врятували понад 5000 людей із небезпечних районів бойових дій
П’ять років поспіль капелан і волонтер Вадим Гейко їздить у найнебезпечніші райони України, щоб евакуйовувати цивільних із гарячих точок. За цей час його команда допомогла врятувати понад 5000 людей.
Сьогодні евакуація цивільних із прифронтових міст стає дедалі складнішою. Ворог активно використовує FPV-дрони, які полюють не лише на військових, а й на цивільний транспорт та волонтерів. У деякі райони вже неможливо безпечно заїхати автомобілем — людям доводиться долати кілометри пішки, а кожен рух може бути помічений із повітря.
Однією з таких історій стала евакуація літньої подружньої пари з Костянтинівки. 73-річна жінка, попри небезпеку, 15 кілометрів пішки везла на візочку свого чоловіка, який через діабет і поранення не міг пересуватися самостійно. Волонтери намагалися дістатися до них, але потрапили під атаку ворожих дронів.
Для Вадима Гейка ця та інші історії — не просто гуманітарна робота. Він говорить про поклик, який не дозволяє залишатися осторонь, навіть коли небезпека стає дедалі більшою. У кожному врятованому житті він бачить Божу руку.
В інтерв’ю Вадим розповідає про евакуацію з Костянтинівки, роботу під прицілом дронів, особисту духовну боротьбу, підтримку родини, понад 5000 врятованих людей та надію, яку команда намагається залишити кожному, кого вивозить із зони бойових дій.
Громадська організація «Ми можемо!» неодноразово надавала фінансову підтримку проєктам Вадима Гейка та його команди, допомагаючи їм продовжувати служіння з евакуації та підтримки людей, які постраждали від війни.
Повне інтерв’ю
Віталій Стебенєв: Сьогодні з нами Вадим Гейко, капелан, волонтер, служитель, який вже п’ятий рік рятує людей, вивозячи їх із гарячих точок. Вадиме, ми подивилися кадри евакуації літньої пари. Розкажи, що це за люди, що трапилось і як відбувався цей порятунок?
Вадим Гейко: Це дуже особлива історія. Ми евакуювали людей з міста Костянтинівка. Коли місто стало «незаїзним» через постійні атаки FPV-дронів на будь-який транспорт, логістика стала можливою лише пішки. Мені зателефонувала жінка й розповіла, що її чоловік — діабетик, у нього вже немає однієї ноги, а інша поранена, тому вони не можуть вийти самі. Ми чекали слушної погоди майже місяць — туману чи дощу, щоб дрони не могли літати, але жінка дзвонила постійно. Сьогодні Костянтинівка — це пекло: тіла цивільних лежать прямо на дорогах, будь-який рух відстежується дронами.
Віталій Стебенєв: Як саме вам вдалося до них дістатися?
Вадим Гейко: Ми пішли втрьох із друзями-волонтерами, взявши спеціальні візки для лежачих людей. Не дійшовши метрів 200 до міста, ми побачили ворожий дрон, який довелося знешкодити. Через три хвилини прилетів інший дрон-шукач. Ми ховалися в кущах, він нас помітив і почав атакувати. Дрон вдарив за два–три метри від нас — це було справжнє чудо, що ми залишилися живі, хоча один мій друг отримав невеликі осколкові поранення в ногу. Того разу нам довелося відступити.
Віталій Стебенєв: Але зрештою вони врятувалися?
Вадим Гейко: Справжня героїня — ця жінка. У свої 73 роки вона пішки 15 кілометрів везла свого чоловіка на візочку, щоб він не загинув. Коли вони дісталися розбитого моста, ми зустріли їх на бусі. Це була екстремальна посадка: прилетів дрон, ми швидко завантажили їх і втекли. Того ж дня чоловікові ампутували другу ногу, бо почалася гангрена через діабет та поранення. Для мене те, що вони вийшли живими через купу тіл і дронів — це явна рука Божа.
Віталій Стебенєв: Ти не військовий, у тебе троє дітей, ти міг би бути з родиною за кордоном. Що продовжує тебе мотивувати їздити в такі небезпечні місця, де ситуація стає дедалі гіршою?
Вадим Гейко: Ситуація дійсно стає жорсткішою: кожні пів року «кілзона» розширюється, евакуація стає дорожчою і небезпечнішою. Але в мене є поклик у серці. Я був у своїй родині, яка зараз перебуває в Німеччині, думав залишитися там, але цей поклик не дає спокою. Я щасливий, бо роблю Божу роботу. Моя сім’я благословила мене на це служіння, хоча нам дуже важко переживати розлуку.
Віталій Стебенєв: Чи є в цій роботі духовна складова?
Вадим Гейко: Ми навчені працювати з травмами. У момент евакуації ми нікого не «пресуємо» релігією, а просто підтримуємо словами. Вже на місці, якщо люди дозволяють, ми молимося за них. Головне — дати їм надію, посіяти зерно. Багато хто потім сам питає, чому ми це робимо. Є сім’ї, які після евакуації самі стали служителями.
Віталій Стебенєв: Скільки людей вам вже вдалося вивезти за час війни?
Вадим Гейко: Разом із київською кампанією, починаючи з окупації Київщини, ми вивезли вже понад 5 000 людей. Ми не великий фонд, ми група віруючих людей, які самі знаходять паливо та транспорт. Сьогодні лише витрати на паливо складають близько 150 000 гривень на місяць. При цьому евакуація для людей завжди безкоштовна, брати за це гроші — злочин. Нас підтримує Печерська церква Спасіння, західні партнери та найбільше — прості українці своїми донатами.
Віталій Стебенєв: Яке слово підбадьорення ти хотів би сказати українцям наостанок?
Вадим Гейко: У кожного має бути надія. Слово Боже каже: «Хто вистоїть до кінця, той спасеться». У мене під чохлом телефону лежить уривок: «Я посилаю янгола, який доведе тебе до місця, яке Я тобі приготував». Я до свого місця ще йду. Кожен із нас — це велика сила, і кожен може сьогодні впливати. Продовжуйте робити те, що у ваших силах.
Повне відео інтерв’ю з Вадимом Гейком дивіться на YouTube-каналі TBN UA або нижче.