“Запорізький напрямок не дуже забезпечений гуманітарною допомогою”.
“Залишилося багато сімей з дітьми, малозабезпечених, і насправді їм немає що їсти”.
“Прості люди, які потерпають від агресії росіян, залишені сам на сам зі своїми проблемами”.
Неподалік від лінії фронту у Запорізькій області знаходиться село, назву якого ми не можемо написати з міркувань безпеки. Там живуть переважно пенсіонери, вдови, переселенці з сусідніх окупованих росіянами селищ. Гуманітарної допомоги фактично немає. Магазини та аптеки не працюють. Проте є церква. У наметі. І саме цей намет став осередком підтримки та своєрідним місцем спокою для місцевих і мешканців навколишніх сіл.“Цей намет нам дали в користування. Тут і зібрання проводимо й за потреби годуємо людей, Біблію вивчаємо з нуля з людьми старшого покоління, не з дітьми”, – розповідає Любомира Оболонцева, яка з першого дня служить у церкві разом зі своєю мамою Людмилою.
Щоб послухати Слово Боже, люди йдуть пішки 7 кілометрів. Відстань і ризик обстрілів їх лякає менше за самотність і розгубленість. У церкві вони знаходять те, що допомагає триматися у час війни. Про це свідчить літня жінка, син якої воює в лавах ЗСУ: “Я приходжу сюди заради спілкування, а не тому, що щось дадуть. Я покаялась, я вірю, маю надію. Мій синок вже три роки воює і, слава Богу, досі живий. Я сама про нього молюся й в церкві просила. Я вважаю, що Бог помагає, Він його до цього часу оберігає”.
Церква, що виникла під час війни, знається на потребах людей. В наметі приймають всіх і допомагають всім: переселенцям, військовим, просто нужденним односельцям. Годують, розселяють, знаходять потрібні ліки чи одяг. На словах виглядає легше, ніж є насправді. Адже привезти необхідну гуманітарну допомогу в цей район – неабиякий виклик і ризик. “У нас тут прилітає, у нас тут гучно, й не кожний захоче сюди їхати й щось везти, тому ціни на продукти в прифронтовій зоні просто космічні, – Людмила Оболонцева з болем ділиться про реалії життя біля лінії фронту. – Магазини не працюють, автобуси не їздять, нема чим дістатися до аптеки. Лише раз на день ходить маршрутка в місто”. Місцева мешканка, самотня мама з двома доньками-підлітками ділиться про складний рік і неврожай: “У травні були заморозки, а влітку посуха, врожаю немає зовсім. У мене лише 11 буряків виросло з городу у десять соток”.
Для селян город – часто єдине джерело чогось їстівного. І коли не вдається запастися навіть овочами на зиму, то людям стає по-справжньому складно та страшно. Мало хто наважується ризикувати та везти сюди продукти чи медикаменти. Тому в подібних селах люди живуть у постійній тривозі, що одного разу до них взагалі ніхто не доїде. Тож саме помісна церква підтримує людей та надихає не опускати рук і вірити у завтрашній день. “Без віри людина не може. Уповаємо тільки на Господа. Щоб Він Своєю любовʼю через руки добрих людей нам допомагав”, – каже літня жінка, яка готується до водного хрещення. Вже у дуже поважному віці людина відкрилась Богу й відкрила Його безмежну любов для себе. Те, заради чого й була створена Ним справжня Церква.
Дізнавшись про церкву в наметі, команда проєкту “Місія добра”рушила у небезпечну зону, щоб побачити цих неймовірних людей, привезти місцевим жителям необхідну допомогу та запевнити, що про них не забули. Цей проєкт існує вже понад 2 роки й за цей час згуртував навколо себе багато небайдужих людей і в Україні, і за кордоном. Цього разу нам посприяли постійні партнери зі Швеції, благодійна організація “Star of Hope” Hoppets Stjärna. Разом з партнерами ГО “МИ можемо!” та її медійний проєкт канал TBN UA зібрали для мешканців прифронтового села продуктові набори, зимовий одяг для дітей і солодощі, а також дитячі Біблії. Поїздка виявилась досить складною, але ризик виправдав себе. Побачити світло в очах змучених війною людей – це особлива радість. “Ми віримо, що ця допомога буде для людей наче обійми від Господа. Вони відчують Його любов і це ще більше наблизить їх до Бога”, – дуже влучно висловився пастор, який супроводжував нас у цій місії.
“Я побачив у церкві, що досі є добро, тому що люди допомагають, намагаються бути добрішими один до одного, я вважав, що вже давно не так”. Це зізнання десятирічного хлопчика вразило нас найсильніше. Діти – лакмус того, що їх оточує. І щоб діти, в кого війна краде дитинство, знову побачили доброту й відчули турботу – ось заради цього ми й працюємо, збираємось в путь, шукаємо партнерів для наступних гуманітарних місій. Таких як “Місія добра” від ГО “МИ можемо!” та каналу TBN UA. Цей проєкт створений, щоб нести світло Божої любові через справи милосердя та заради допомоги українцям у важкі часи випробувань. Долучайтесь до нашої місії. Ставайте разом з нами відповіддю на молитви нужденних. Нехай наша віра буде живою, а добрі справи – щирими. Поки ми допомагаємо один одному, ми непереможні!
Підтримати проєкт фінансово можна за цим посиланням: Партнерство
Гуртуймося разом для добрих справ!